• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Притча дня

ЩО НАС ТРИМАЄ У ВАЖКІ ХВИЛИНИ

Біля однієї річки росло багато дерев, які всі сили витрачали на те, щоб бути високими, з густим гіллям та гарними квітами. А сил на те, щоб укріплювати коріння у них просто не залишалося. Але його ж нікому не видно!

А серед цих дерев ріс невеликий та непримітний лавр. Усі свої сили він пускав у коріння. Сусіди насміхалися над ним, адже він був маленький, не мав гарних квітів. Лавр відповідав, що краще він свої життєві сили витрачатиме на зміцнення коріння, потихеньку ростиме та даватиме усім, кому потрібно своє листя.

Одного разу налетів на берег річки страшний вітер, й усі дерева з гарним гіллям та красивими квітами швидко попадали. Устояв лише маленький лавр. Його втримало міцне коріння.

У важкі хвилини нас тримає не зовнішня краса, а те, що сховано глибоко у нашому корінні, у нашому серці, у нашій душі. Тож витрачайте сили та плекайте саме їх!

Таємниця маленької мавпочки

У щасливих сімей є ще одна особливість: кожний член сім’ї має можливість виділяти в своєму житті простір і час, коли він може побути один. Це допомагає успішно відновлюватися. Під час першого плавання Тура Хейрдала на судні «Ра» була мавпочка, улюблениця екіпажу. На третьому тижні плавання вона захандрила, і хтось із членів екіпажу здогадався влаштувати їй будиночок у ящику з-під бананів. Мавпочка кожен день усамітнювалася там хвилин на сорок і невдовзі знову стала веселою і безтурботною. Тому дуже важливо, щоб у кожного в будинку був куточок, де він міг би побути один.

Погані та добрі якості

Одного разу учні прийшли до старця і запитали його: «Чому погані якості легко опановують людиною, а добрі – важко і є дуже нестійкими?».– Що буде, якщо здорове насіння залишити на сонці, а хворе зарити в землю? – запитав старий.– Добре насіння, що залишилося без ґрунту, загине, а погане насіння проросте, дасть хворий паросток і поганий плід, – відповіли учні.– Так роблять люди: замість того, щоб таємно творити добрі справи і глибоко в душі ростити добрі початки, вони виставляють їх напоказ і тим гублять. А свої недоліки і гріхи, щоб їх не побачили інші, люди ховають глибоко в душі. Там вони ростуть і гублять людину в самому її серці. Ви ж будьте мудрі.

Учні подякували старцю за повчання і занурились у міркування.

Де що про нас...

Ішов якось Іван-дурень пустелею. День ішов, два йшов – від спраги зовсім змучився. Зирк – перед ним озеро з чистою, прозорою водою. Але, як на біду, на березі озера сидить Змій Горинич. Робити нічого, вихопив Іван-дурень меч і почався бій. Цілий день бився Іван зі Змієм, відрубав йому одну голову. Другий день бився – відрубав другу голову. Третій день б’ються, але вже сил не залишилося ні в того, ні в іншого. Повалилися нарешті обидва в знемозі на березі озера, ледве дихають.
Підіймає Змій Горинич останню свою голову, що залишилася, і питає:
– Іван, а ти чого хотів?
– Я? Та води напитися!
– Ну так і пив би!!!

= Ми часто з найсерйознішим, а деколи просто лютим виглядом починаємо битися з якою-небудь проблемою, яку самі ж і вигадали.

Притча «Що посієш, те й пожнеш»

Будда проходив повз одне селище, в якому жили вороги буддистів. Мешканці вискочили з будинків, оточили його і почали ображати. Його учні почали сердитися і вже готові були дати відсіч, але присутність Учителя їх заспокоювала. А те. Що він сказав, збентежило і мешканців селища, й його учнів. Він повернувся і сказав: - Ви розчарували мене. Ці люди роблять свою справу. Вони розгнівані, їм здається, що я ворог їхньої релігії, їхніх моральних цінностей. Ці люди ображають мене, це природно. Але чому ви сердитеся? Чому у вас така реакція? Ви дозволили цим людям маніпулювати вами. Ви залежите від них. Хіба ви не вільні? Люди із селища не очікували такої реакції. Вони були здивовані. У тиші, що наступила, Учитель звернувся до них: - Ви усе сказали? Якщо ні, то у вас ще буде можливість висловити мені усе, що ви думаєте, коли ми будемо повертатися. Люди із села сказали:- Але ми ображали тебе, чому ж ти не сердишся на нас? Будда відповів: - Ви вільні люди, і те, що ви зробили – ваше право. Я на це не реагую. Я також вільна людина. Ніщо не може змусити мене реагувати і ніхто не може впливати на мене та маніпулювати мною. Мої вчинки випливають з мого внутрішнього стану. І я хотів би поставити вам запитання. Яке стосується вас. У попередньому селещі люди зустрічали мене, вітали, вони принесли із собою квіти, фрукти, солодощі. Я сказав їм: «Спасибі, ми вже поснідали. Заберіть ці фрукти й солодощі з моїм благословенням собі. Ми не можемо нести їх із собою, ми не носимо із собою їжу». А тепер я запитую вас: - Що вони повинні зробити з тим, чого я не прийняв повернув їм назад? Одна людина з юрби сказала: - Мабуть, вони роздали фрукти й солодощі своїм дітям, своїм родинам. - Що ж будете робити ви зі своїми образами і прокльонами? Я не приймаю їх і повертаю вам. Якщо я відмовлюсь від тих фруктів і солодощів, ви повинні забрати їх назад. Що можете ви зробити? Я відкидаю ваші образи, так що і ви несіть свій тягар по будинках і робіть з ним усе, що хочете.

= Ключ до розуміння особистої сили – знати, що коли ви і не можете контролювати ситуацію, то у ваших руках абсолютний контроль над своєю реакцією на неї.

Чого може добитись людина, яка знає психологію

Одного разу сліпий чоловік сидів на сходинках будівлі з капелюхом біля ніг і табличкою з написом: «Я-сліпий, будь ласка, допоможіть». Один чоловік проходив мимо і зупинився. Побачивши інваліда, у якого було всього лише декілька монет в капелюсі, кинув туди пару монет, без дозволу написав нові слова на табличці, залишив її сліпому чоловікові і пішов. До кінця дня він повернувся і побачив, що капелюх повний монет. Сліпий впізнав його по кроках і запитав, чи не він той чоловік, що переписав табличку. Сліпий хотів також дізнатися, що саме він написав. Той відповів: «Нічого такого, що було б неправдою. Я просто написав на ній трохи по-іншому». Посміхнувся і пішов.

Новий напис на табличці був такий: «Зараз весна, але я не можу її побачити».

Притча «Почни із себе»

Жив собі один чоловік. У дитинстві він праг­нув переробити світ, замолоду — країну, у зрі­лості — родину, у старості — себе. На смертному одрі родичі почули від нього дивне визнання: «Якби я в дитинстві почав із себе, то зараз змінив би світ». Ознакою зрілої особистості є вміння керувати собою, натомість незріла особистість намагається управляти іншими.

Якщо ти проігноруєш шепіт у тебе полетить камінь

Їхав якось молодий чоловік на новому блискучому “ягуарі ” в прекрасному настрої, наспівуючи якусь мелодію. Раптом побачив дітей, що сиділи край дороги. Після того, як він, обережно об’їхавши їх, зібрався знову набрати швидкість, раптом почув, як у машину влучив камінь. Молодий чоловік зупинив машину, вийшов з неї і, схопивши одного з хлопчиськ за комір, почав його трясти з криком: – Паршивець! Для чого ти жбурнув у мою машину камінь? Ти знаєш, скільки вона коштує?! – Пробачте мені, – відповів хлопчик. – У мене не було наміру заподіяти шкоду Вам і Вашій машині. Річ у тім, що мій брат – інвалід, він вивалився з коляски, а я не можу підняти його, він дуже важкий для мене. Уже декілька годин ми просимо допомоги, але жодна машина не зупинилася. У мене не було іншого виходу, окрім як кинути камінь, інакше Ви б теж не зупинилися. Молодий чоловік допоміг хлопчику посадити інваліда в крісло, намагаючись стримати сльози. Потім пішов до своєї машини і побачив пошкодження на новеньких блискучих дверцях, що залишилося від каменя.

Він їздив на цій машині багато років і кожного разу говорив «ні» механікам, що пропонували відремонтувати пошкодження, тому що воно постійно нагадувало йому: якщо ти проігноруєш шепіт, у тебе полетить камінь.

Бритва

Була в одного цирульника бритва. Якось пішла вона на прогулянку, пишаючись собою. Яскраве сонечко вигравало на сталевому полірованому лезі, а по стінах будинків весело стрибали сонячні зайчики. Бритва була в захваті: «Невже після такої пишноти я маю повертатися в цирульню? Сховаюсь-но в затишному місці». Минали місяці… Бритва вирішила вийти зі схованки: вона обережно випустила лезо й подивилась навкруги. Але який жах! Ніжне лезо стало грубим і схожим на іржаву пилку, воно більше не відбивало сонячних променів. Тоді бритва почала голосно плакати: «Чому я піддалася спокусі? Як мною пишалися, як мене хвалили! Я загинула! Немає мені порятунку!».

Знаєш, сумна доля чатує на кожного, хто не працює над собою. Якщо, замість того, щоб розвивати свої здібності, він надміру вивищується над іншими, віддається самолюбству, стає лінивим і звичайно обростає іржею неосвіченості, що роз’їдає плоть і душу.

Чашки чи кава?

Випускники престижного ВНЗ, яким вдалося зробити чудову кар’єру, досягти певних успіхів у житті, прийшли у гості до свого старого професора. Під час візиту розмова зайшла про роботу: колишні студенти скаржилися на численні труднощі й життєві проблеми. Запропонувавши своїм гостям випити кави, професор пішов на кухню й повернувся з кавником і тацею, заставленою найрізноманітнішими чашками: порцеляновими, скляними, пластиковими, кришталевими… були серед них прості, й дорогі. Коли випускники розібрали чашки, професор сказав: - Зверніть увагу – всі гарні чашки розібрали, тоді як прості й дешеві залишилися. І хоча абсолютно нормально для вас – прагнути тільки кращого для себе, саме це є джерелом ваших проблем та стресів. Зрозумійте, що сама чашка не робить каву кращою. Часто вона просто дорожча, а іноді навіть приховує те, що ми п’ємо. Насправді ви хотіли просто кави. Але ви свідомо вибирали кращі чашки, а потім розглядали, кому яка дісталася. А тепер подумайте: життя – це кава, а робота, гроші, становище, оточення – чашки. Це всього лише інструменти для підтримання Життя. Те, з якої чашки ми п’ємо, не визначає й не міняє якості нашого Життя. Іноді, концентруючись тільки на чашці, ми забуваємо насолодитися смаком самої кави. Найщасливіші люди – не ті, які мають все найкраще, а ті, що здатні взяти все найкраще з того, що мають.

Коментарi